Вечоріє...
Край неба темніє,
Соловейко замовкає,
Сонце вже не сяє.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють..
При долині соколині
Верби зеленіють...
Тільки річка, мов смерічка
Не спить, не дрімає
Слухачам, що поряд з нею
Казку повідає...
Вона всюди все мандрує,
Все бачить і чує-
Її розповідь дивує,
Природу чарує.
Й диво- казка оживає,
Коли вечоріє...
Уся тиша мов співає,
Й так душу леліє...
© Небесна
http://77.88.252.42/getpoem.php?id=444692