Холодне сонце мрiяло зимою про весну,
Бліде проміння сiяло у землю крижану.
Крижинки розтопилися, і враз з посiвiв тих
Сто сонечок пробилося маленьких золотих.
Хоч на землi з’явилася їх сонячна краса,
Росли і ввись дивилися на рідні небеса.
Як сонце враз ховалося в нічній холодній млі –
Сто квіточок схилялося до рідної землі.
Чия принадніша краса, не думали вони,
Бо з мріями про небеса земні дивились сни.
© Тетяна Чорновіл