Вітряк

Старий вітряк, поламаний, безсилий…
Припали плечі порохом віків…
Стоїть самотньо, замочивши крила
У безвість безтурботну тихих снів.

Тепер вже він весь час відпочиває –
Нема роботи. Сліз іскриться слід.
Колись він цілувався з водограєм,
В маленькій краплі бачив цілий світ..

До нього звідусіль сходились люди
Молоти жито. Знав він кожен рід…
Та час минув…. і більше вже не буде
Він ринути в роботи зореквіт.

Тепер стоїть журливо біля гаю
Вітряк один, рахуючи роки.
Його, старого, ніжно забавляють
Цілющими піснями лиш пташки.

Арина Дорих.