126.08.14, 18:58

Цього ранку я прийняв остаточне, з вигляду ірраціональне рішення не йти на вершину. Перші "дзвіночок" пролунав десь мінімум за місяць до вильоту. Я якраз засинав і в голові прокручував майбутній похід. Це був короткий, декілька секунд, але дуже сильний імпульс відчуття, не схожого ні на що конкретно. Це близько до страху і тривоги, але не те. Уявіть, що вистоїте над прірвою, дивитеся вниз, і раптом вас хтось різко штовхає в спину і тут же затримує - щось отаке от приблизно було у мене. Далі пішли всякі не настільки інтенсивні, але все одно гнітючі штуки. Якесь фатальне відчуття, що треба з усім прощатися. Що от гляну, наприклад, ще одну частину серіалу перед виїздом, а решту серій вже не побачу, бо вони ще не вийшли. Що на роботі треба справи позакривати. І тому подібні речі.

226.08.14, 18:59

При цьому всьому раціонального, усвідомленого страху перед горою не було, тому відмовлятися я і не думав. Просто прийняв рішення розібратися на місці.

На місці все було чудово і я вже подумав, що всі ті минулі сигнали були просто "шумом". Але в ніч перед виходом на першу акліматизацію все змінилося. Підйом був призначений на 3 годину ранку. Я відкрив очі, увімкнув підсвітку на наручному годиннику, побачив цифри 02:57. Ще три хвилини... І тут мене накрило по повній. Я буквально всім тілом і мізками відчув, що мені не треба нікуди виходити. Я лежав у темноті, уявляв, як я встаю, збираюся і все всередині опиралося цьому. І не так звично, як це завжди буває при ранньому виході, коли треба вилазити із теплого спальника і кудись йти. В тому випадку все просто - вдихнув, видихнув і вилазиш.

326.08.14, 18:59

Тут було просто фізичне відчуття опору. В голові прокручувались уривки свіжого сну, де я тільки познайомився з милою чорнявою дівчиною, і з голови не йшла думка: "А раптом це "привіт" від майбутньої дружини, наприклад...". Пригадались і всі передчуття ще з Києва. Так я пролежав, мені здалося, досить довго і вже почав дивуватися, чому ніяк не дзвонить будильник. Знову дістаю ліву руку зі спальника, вмикаю підсвітку на годиннику - 02:57.19...

426.08.14, 18:59

Ми поперекрикувались між наметами і призначили початок зборів через годину. Всю цю годину я не зміг закрити очей і здалося, що вона минула хвилин за 10-15. Але я прийняв рішення. Ним спочатку здивував своїх хлопців, потім пройшовся два кроки до сусіднього намету і повідомив шефа експедиції. Мені "світило" самотнє сидіння на місці в першому таборі на протязі ще двох тижнів, але перевіряти передчуття на практиці не хотілося зовсім.

Отже, поки хлопці збиралися, вже стало світло і я пішов лазити довкола з камерою і штативом - тепер для цього у мене буде часу в рази більше, ніж потрібно

526.08.14, 19:12

ну от

не станеш тут містиком

626.08.14, 19:14Відповідь на 4 від llrr

не знаю, як хто ......а я - горджуся тобою

726.08.14, 19:16Відповідь на 6 від disu

не знаю, як хто ......а я - горджуся тобою Дякую, мені приємно

826.08.14, 19:54Відповідь на 3 від llrr

якось я перегрілася у ванні, почала відключатися....незнаю як я дозвалася маму, але пам"ятаю що сиджу вже в кімнаті і через туман бачу книжну полицю і промайнула думка: скільки ще цікавих книжок я не прочитала і от кінець....і запах валер"янки на всю квартиру....Після того більш не парюсь.....
І зараз як стає душно десь , то ці книжки згадуються

926.08.14, 19:55Відповідь на 4 від llrr

я теж цього разу відмовилась йти на Говерлу, бо вже на підступах до неї пошкодила око і погода зіпсувалася вкрай...але треба було набоатись мужності що б вголос сказати: я не піду, почекаю тут..

1026.08.14, 21:05Відповідь на 9 від Мандрівка

я теж цього разу відмовилась йти на Говерлу, бо вже на підступах до неї пошкодила око і погода зіпсувалася вкрай...але треба було набоатись мужності що б вголос сказати: я не піду, почекаю тут..Так, це не дуже просто...