18.05.09, 07:52

Навіщо я любов свою плекаю,
Немов дитя покинутих небес?
Мереживом облуди сповиваю,
Навіщо знов обманюю себе?

Сама себе обманюю - і вірю...
Така смішна, що вже бракує сил,
Моє чи то провалля, чи міжгір’я,
Мольфар дощами срібними скосив.

Я павутинням суму огортаю
Свою любов – свій божевільний страх,
Гадала, ти ведеш мене до раю -
Написано: “Облиш надію всяк”.

Аж ген вечірня зіронька згасає,
У вічі заглядає дивина...
Навіщо я любов свою плекаю?
Бо все, що є у мене – то вона!

223.05.09, 07:47

«Відлуння твоїх кроків»
вірш: Володимир Вознюк

Твої кроки мій забрали спокій,
Ти від мене йдеш в осінню ніч…
Я ж у мріях біля тебе, збоку,
Віями торкаюсь пліч.

І плине час білим птахом в чисту голубінь.
Чому це нас роз’єднала тиха далечінь?
Скажи, чому на моїх вустах є тінь журби?
Луну одну залишив для мене ти.

Те відлуння в моє серце б’ється,
І воно спішить за ним услід.
Стихнуть кроки, та не стихне серце.
Жду тебе з далеких літ.

330.05.09, 01:21

взлет или посадка?