В гущавині чужого саду
живуть сюжети, мохом криті,
зелена слива, бита градом,
не знає - зріти, чи не зріти.
Тут оселивсь чубатий одуд,
то він щоліта всіх скликає -
і тих, що йдуть, та не приходять,
і тих, кого давно немає.
(Н. Панчук)
Звіно. Але якось дуже сумно все цеНе дуже сумно... Просто філософічно... Старе мусить померти - бо відживає, трухлявіє, старіє, виходить з ладу... Натомість народжується нове - свіже, сильне, яскраве... Правда, лиш для того, аби і собі розпочати той шлях...
Нерідко нове - крикливе, агресивне, вульгарне, дешева одноденка.
А ми "купуємось". Старе в цей час тихо і непомітно відходить.Ну, це вже інше питання, що нове таке хвігове часом... Але й старе має свій "термін придатності" - бо не носимо ж ми одні і ті ж черевики 20 років) Хочеться нового)
Тут важливо зберігати здоровий глузд - не гнатись за новомодними блискучими цяцьками, а втілювати старі свої народні традиції в повсякденне наше життя, надаючи їм свіжості, нового звучання, нового образу і змісту... А що традиції у нас багатющі - то це 100%, є чим пишатися. Наші пращури знали толк в ремеслах!
Все шкодую, що маю дві руки ліві - так би хотілося якогось народного ремесла навчитися...
Згоден відносно пари черевиків. Інше - під знаком питання. Звісно не треба хворіти плюшкінізмом. Та все ж. Багато речей, а головне навиків, знань, пропадуть разом із носіями - старшим поколінням. Ми просто не вміємо зберігати спадок.
Стосовно двох лівих рук не можу з тобою погодитись (хоча розумію, що маєш на увазі не, власне, самі руки). Напевно бачила сюжет по ящику, як малюють неповноспаравні - тримають пензля зубами через відсутність рук.
Нам бракує чогось іншого. Чого - й сам не знаю
Багато навиків пропадають - так само як і зникають багато слів з мови, бо зникають властиві для них поняття і речі... Життя диктує свій ритм - зараз нове з'являється так швидко, що людська свідомість не встигає за цим, і борсається в його потоці, як жаба в мулі)) Нині дивно собі уявити, що ще якихось 50 років тому люди не мали телевізорів, а про мобільні телефони взагалі мріяти не могли - сьогодні ж це реальність, до якої, до того ж, люди вже НАДТО звикли...
Щодо ж двох лівих рук - то я маю на увазі не мистецтво... Бо мистецтво - особливий дар... І не кожному дано малювати... Хоча певного рівня досягнути можна роками навчання... Я говорила про якесь корисне практичне ремесло... Приміром, все життя хотіла навчитись плести кошики...
Звісно, я дещо перебільшую, але багато з того, що зараз прийнято вважати мистецтвом, насправді є або МИСТЕЦТВОМ РУЙНАЦІЇ, або РУЙНАЦІЄЮ МИСТЕЦТВА.
Тому не переймайся. Хочеш творити - твори. Зроби своїми руками ляльку-мотанку (із жмутка сіна, кількох соломинок, клаптиків тканини із старого плаття, якихось гудзиків, шнурочків), дай їй ім'я, вдихни в неї душу (звичайно ж - свою). Станеш Творцем.
Згодна про руйнацію... Справжнє мистецтво покликане очистити душу людини, підняти її з хаосу тваринності, змусити замислитись, відчути, пережити катарсис... Нинішнє ж "мистецтво" в найліпшому випадку часто-густо є простим ремісництвом, в гіршому ж - прагне епатувати, шокувати людину, перевернути її свідомість і змусити сумніватися в першоосновах моральності... (бо часто люди помилково вважають моральність чимось зайвим і штучним, прагнучи її позбутися)... Складне то питання...
Я теж інколи творю - поезію... І теж часто сумніваюся, що мої твори заслуговують на високе звання мистецтва... Я дуже до них прискіплива насправді...
Можу виступити в ролі КРИТИКА. Не дуже строгого. Але щирого
Критик це той, хто сам не пише (малює, грає, танцює) але розказує іншим як саме це треба робити
Тільки користувачі, що мають VIP-акаунт, можуть приховувати блок з рекламою або ж, тільки в альбомах тих користувачів, які придбали собі VIP-акаунт, ви можете приховати цей блок.
Коментарі
no-sense
110.02.14, 07:58
Старе відживає...
МХL
210.02.14, 16:52Відповідь на 1 від no-sense
Звіно. Але якось дуже сумно все це
no-sense
311.02.14, 21:03Відповідь на 2 від МХL
Не дуже сумно... Просто філософічно... Старе мусить померти - бо відживає, трухлявіє, старіє, виходить з ладу... Натомість народжується нове - свіже, сильне, яскраве... Правда, лиш для того, аби і собі розпочати той шлях...
МХL
412.02.14, 12:19Відповідь на 3 від no-sense
Нерідко нове - крикливе, агресивне, вульгарне, дешева одноденка.
А ми "купуємось". Старе в цей час тихо і непомітно відходить.
no-sense
512.02.14, 15:05Відповідь на 4 від МХL
Ну, це вже інше питання, що нове таке хвігове часом... Але й старе має свій "термін придатності" - бо не носимо ж ми одні і ті ж черевики 20 років)
Хочеться нового) 
Тут важливо зберігати здоровий глузд - не гнатись за новомодними блискучими цяцьками, а втілювати старі свої народні традиції в повсякденне наше життя, надаючи їм свіжості, нового звучання, нового образу і змісту... А що традиції у нас багатющі - то це 100%, є чим пишатися. Наші пращури знали толк в ремеслах!
Все шкодую, що маю дві руки ліві - так би хотілося якогось народного ремесла навчитися...
МХL
612.02.14, 18:47Відповідь на 5 від no-sense
Згоден відносно пари черевиків. Інше - під знаком питання. Звісно не треба хворіти плюшкінізмом. Та все ж. Багато речей, а головне навиків, знань, пропадуть разом із носіями - старшим поколінням. Ми просто не вміємо зберігати спадок.
Стосовно двох лівих рук не можу з тобою погодитись (хоча розумію, що маєш на увазі не, власне, самі руки). Напевно бачила сюжет по ящику, як малюють неповноспаравні - тримають пензля зубами через відсутність рук.
Нам бракує чогось іншого. Чого - й сам не знаю
no-sense
712.02.14, 18:56Відповідь на 6 від МХL
Багато навиків пропадають - так само як і зникають багато слів з мови, бо зникають властиві для них поняття і речі... Життя диктує свій ритм - зараз нове з'являється так швидко, що людська свідомість не встигає за цим, і борсається в його потоці, як жаба в мулі)) Нині дивно собі уявити, що ще якихось 50 років тому люди не мали телевізорів, а про мобільні телефони взагалі мріяти не могли - сьогодні ж це реальність, до якої, до того ж, люди вже НАДТО звикли...
Щодо ж двох лівих рук - то я маю на увазі не мистецтво... Бо мистецтво - особливий дар... І не кожному дано малювати... Хоча певного рівня досягнути можна роками навчання... Я говорила про якесь корисне практичне ремесло... Приміром, все життя хотіла навчитись плести кошики...
МХL
813.02.14, 00:33Відповідь на 7 від no-sense
Звісно, я дещо перебільшую, але багато з того, що зараз прийнято вважати мистецтвом, насправді є або МИСТЕЦТВОМ РУЙНАЦІЇ, або РУЙНАЦІЄЮ МИСТЕЦТВА.
Тому не переймайся. Хочеш творити - твори. Зроби своїми руками ляльку-мотанку (із жмутка сіна, кількох соломинок, клаптиків тканини із старого плаття, якихось гудзиків, шнурочків), дай їй ім'я, вдихни в неї душу (звичайно ж - свою). Станеш Творцем.
no-sense
913.02.14, 00:44Відповідь на 8 від МХL
Згодна про руйнацію... Справжнє мистецтво покликане очистити душу людини, підняти її з хаосу тваринності, змусити замислитись, відчути, пережити катарсис... Нинішнє ж "мистецтво" в найліпшому випадку часто-густо є простим ремісництвом, в гіршому ж - прагне епатувати, шокувати людину, перевернути її свідомість і змусити сумніватися в першоосновах моральності... (бо часто люди помилково вважають моральність чимось зайвим і штучним, прагнучи її позбутися)... Складне то питання...
Я теж інколи творю - поезію... І теж часто сумніваюся, що мої твори заслуговують на високе звання мистецтва... Я дуже до них прискіплива насправді...
МХL
1013.02.14, 00:56Відповідь на 9 від no-sense
Можу виступити в ролі КРИТИКА. Не дуже строгого. Але щирого
Критик це той, хто сам не пише (малює, грає, танцює) але розказує іншим як саме це треба робити