Цього ранку я прийняв остаточне, з вигляду ірраціональне рішення не йти на вершину. Перші "дзвіночок" пролунав десь мінімум за місяць до вильоту. Я якраз засинав і в голові прокручував майбутній похід. Це був короткий, декілька секунд, але дуже сильний імпульс відчуття, не схожого ні на що конкретно. Це близько до страху і тривоги, але не те. Уявіть, що вистоїте над прірвою, дивитеся вниз, і раптом вас хтось різко штовхає в спину і тут же затримує - щось отаке от приблизно було у мене. Далі пішли всякі не настільки інтенсивні, але все одно гнітючі штуки. Якесь фатальне відчуття, що треба з усім прощатися. Що от гляну, наприклад, ще одну частину серіалу перед виїздом, а решту серій вже не побачу, бо вони ще не вийшли. Що на роботі треба справи позакривати. І тому подібні речі.
При цьому всьому раціонального, усвідомленого страху перед горою не було, тому відмовлятися я і не думав. Просто прийняв рішення розібратися на місці.
На місці все було чудово і я вже подумав, що всі ті минулі сигнали були просто "шумом". Але в ніч перед виходом на першу акліматизацію все змінилося. Підйом був призначений на 3 годину ранку. Я відкрив очі, увімкнув підсвітку на наручному годиннику, побачив цифри 02:57. Ще три хвилини... І тут мене накрило по повній. Я буквально всім тілом і мізками відчув, що мені не треба нікуди виходити. Я лежав у темноті, уявляв, як я встаю, збираюся і все всередині опиралося цьому. І не так звично, як це завжди буває при ранньому виході, коли треба вилазити із теплого спальника і кудись йти. В тому випадку все просто - вдихнув, видихнув і вилазиш.
Тут було просто фізичне відчуття опору. В голові прокручувались уривки свіжого сну, де я тільки познайомився з милою чорнявою дівчиною, і з голови не йшла думка: "А раптом це "привіт" від майбутньої дружини, наприклад...". Пригадались і всі передчуття ще з Києва. Так я пролежав, мені здалося, досить довго і вже почав дивуватися, чому ніяк не дзвонить будильник. Знову дістаю ліву руку зі спальника, вмикаю підсвітку на годиннику - 02:57.19...
Ми поперекрикувались між наметами і призначили початок зборів через годину. Всю цю годину я не зміг закрити очей і здалося, що вона минула хвилин за 10-15. Але я прийняв рішення. Ним спочатку здивував своїх хлопців, потім пройшовся два кроки до сусіднього намету і повідомив шефа експедиції. Мені "світило" самотнє сидіння на місці в першому таборі на протязі ще двох тижнів, але перевіряти передчуття на практиці не хотілося зовсім.
Отже, поки хлопці збиралися, вже стало світло і я пішов лазити довкола з камерою і штативом - тепер для цього у мене буде часу в рази більше, ніж потрібно
якось я перегрілася у ванні, почала відключатися....незнаю як я дозвалася маму, але пам"ятаю що сиджу вже в кімнаті і через туман бачу книжну полицю і промайнула думка: скільки ще цікавих книжок я не прочитала і от кінець....і запах валер"янки на всю квартиру....Після того більш не парюсь.....
І зараз як стає душно десь , то ці книжки згадуються
я теж цього разу відмовилась йти на Говерлу, бо вже на підступах до неї пошкодила око і погода зіпсувалася вкрай...але треба було набоатись мужності що б вголос сказати: я не піду, почекаю тут..
я теж цього разу відмовилась йти на Говерлу, бо вже на підступах до неї пошкодила око і погода зіпсувалася вкрай...але треба було набоатись мужності що б вголос сказати: я не піду, почекаю тут..Так, це не дуже просто...
Тільки користувачі, що мають VIP-акаунт, можуть приховувати блок з рекламою або ж, тільки в альбомах тих користувачів, які придбали собі VIP-акаунт, ви можете приховати цей блок.
Коментарі
llrr
126.08.14, 18:58
Цього ранку я прийняв остаточне, з вигляду ірраціональне рішення не йти на вершину. Перші "дзвіночок" пролунав десь мінімум за місяць до вильоту. Я якраз засинав і в голові прокручував майбутній похід. Це був короткий, декілька секунд, але дуже сильний імпульс відчуття, не схожого ні на що конкретно. Це близько до страху і тривоги, але не те. Уявіть, що вистоїте над прірвою, дивитеся вниз, і раптом вас хтось різко штовхає в спину і тут же затримує - щось отаке от приблизно було у мене. Далі пішли всякі не настільки інтенсивні, але все одно гнітючі штуки. Якесь фатальне відчуття, що треба з усім прощатися. Що от гляну, наприклад, ще одну частину серіалу перед виїздом, а решту серій вже не побачу, бо вони ще не вийшли. Що на роботі треба справи позакривати. І тому подібні речі.
llrr
226.08.14, 18:59
При цьому всьому раціонального, усвідомленого страху перед горою не було, тому відмовлятися я і не думав. Просто прийняв рішення розібратися на місці.
На місці все було чудово і я вже подумав, що всі ті минулі сигнали були просто "шумом". Але в ніч перед виходом на першу акліматизацію все змінилося. Підйом був призначений на 3 годину ранку. Я відкрив очі, увімкнув підсвітку на наручному годиннику, побачив цифри 02:57. Ще три хвилини... І тут мене накрило по повній. Я буквально всім тілом і мізками відчув, що мені не треба нікуди виходити. Я лежав у темноті, уявляв, як я встаю, збираюся і все всередині опиралося цьому. І не так звично, як це завжди буває при ранньому виході, коли треба вилазити із теплого спальника і кудись йти. В тому випадку все просто - вдихнув, видихнув і вилазиш.
llrr
326.08.14, 18:59
Тут було просто фізичне відчуття опору. В голові прокручувались уривки свіжого сну, де я тільки познайомився з милою чорнявою дівчиною, і з голови не йшла думка: "А раптом це "привіт" від майбутньої дружини, наприклад...". Пригадались і всі передчуття ще з Києва. Так я пролежав, мені здалося, досить довго і вже почав дивуватися, чому ніяк не дзвонить будильник. Знову дістаю ліву руку зі спальника, вмикаю підсвітку на годиннику - 02:57.19...
llrr
426.08.14, 18:59
Ми поперекрикувались між наметами і призначили початок зборів через годину. Всю цю годину я не зміг закрити очей і здалося, що вона минула хвилин за 10-15. Але я прийняв рішення. Ним спочатку здивував своїх хлопців, потім пройшовся два кроки до сусіднього намету і повідомив шефа експедиції. Мені "світило" самотнє сидіння на місці в першому таборі на протязі ще двох тижнів, але перевіряти передчуття на практиці не хотілося зовсім.
Отже, поки хлопці збиралися, вже стало світло і я пішов лазити довкола з камерою і штативом - тепер для цього у мене буде часу в рази більше, ніж потрібно
disu
526.08.14, 19:12
ну от
не станеш тут містиком
disu
626.08.14, 19:14Відповідь на 4 від llrr
не знаю, як хто ......а я - горджуся тобою
llrr
726.08.14, 19:16Відповідь на 6 від disu
Дякую, мені приємно
Мандрівка
826.08.14, 19:54Відповідь на 3 від llrr
якось я перегрілася у ванні, почала відключатися....незнаю як я дозвалася маму, але пам"ятаю що сиджу вже в кімнаті і через туман бачу книжну полицю і промайнула думка: скільки ще цікавих книжок я не прочитала і от кінець....і запах валер"янки на всю квартиру....Після того більш не парюсь.....
І зараз як стає душно десь , то ці книжки згадуються
Мандрівка
926.08.14, 19:55Відповідь на 4 від llrr
я теж цього разу відмовилась йти на Говерлу, бо вже на підступах до неї пошкодила око і погода зіпсувалася вкрай...але треба було набоатись мужності що б вголос сказати: я не піду, почекаю тут..
llrr
1026.08.14, 21:05Відповідь на 9 від Мандрівка
Так, це не дуже просто...